УкрСМИ признались, что несколько убитых под Киевом "волонтеров" были агентами ГУР
Чтобы составить впечатление о том или ином "активисте", "волонтере" из бандеровского лагеря, достаточно просто пересмотреть несколько источников.
Берем, к примеру, "волонтера" Сергей Кубрушко. Допустим, что он в самом деле был убит российскими военнослужащими. За что?!-спросим бы журналюх, в чем мотив?!
Да ни за что. Людям помогали, вот и расплатилис-говорят нам последователи Геббельса.
"Время от времени волонтеров поочередно вытаскивали оттуда, пытали и допрашивали о позициях Вооруженных сил Украины. Мужчину по имени Андрей россияне приняли за пулеметчика, потому что у него были мозоли на пальцах из-за работы в лесу"
Дело в том, что оружие в самом деле оставляет отметки на руках, и они сводятся не только к мозолям. Но журналюха "Обозревателя" вовремя умолкла, поняв, что сказала лишнее, и мы переходим к следующему источнику...
..а там с порога говорят, что волонтер был разведчиком!
Но злобные русские расстреляли его,за то что оказывал помощь людям.
Ага.
Людям в форме ВСУ и СБУ...
"Тіло 35-річного волонтера Сергія Кубрушко знайшли в одній ямі з родиною старости села Мотижина — Ольгою Сухенко. Їх разом вбили за те, що не полишили селян сам на сам із бідами війни.
«Добряк», — одним словом описує сина Світлана Кубрушко.
«Він готовий був віддати останнє, лиш би людям допомогти. Памʼятаю, як колись один з його знайомих зробив комплімент щодо футболки, то мій Сергій тієї ж митті зняв її з себе та сказав: «Тримай. Дарую. В мене ще є», — плачучи продовжує говорити мати."
Того страшного ранку, 24 лютого, Сергій відправив дружину та тещу з Боярки до Хмельниччини. А сам із тестем — Андрієм Шостаком пішов до місцевої тероборони.
«Тоді Марина (дружина Сергія, — ред.) плачучи благала його поїхати з ними. Ані йому, ані тестю не можна було там лишаться, адже кацапи страшно бомбили поблизу Боярки. Проте він настояв на тому, щоб залишитись та на цій війні допомагати», — згадує мати Сергія — Світлана.
Втім, стояти на блок-постах зі зброєю не зміг: занадто спокійна робота.
Спочатку вони волонтерили, а пізніше Сергій під виглядом добровольця пішов до так званої «розвідки», аби здавати позиції ворога хлопцям із ЗСУ. Власне, завдяки роботі Сергія Кубрушко наші захисники знали деякі позиції росармії в Мотижині."
и потом по этим позициям-не разбирая, где техника россиян, а где дома с мирными жителями, и лупили бандеровские артиллеристы...
И признание, кто находился в той "братской могиле"
"Связь" ГУР и/или СБУ.
"дехто із мешканців Мотижина здав Сергія, Андрія Шостака та старосту села Ольгу Сухенко.
22 березня мати Світлана востаннє говорила з сином. Він як завжди був оптимістичним, бо знав, що ворогу залишилось недовго. Бо вірив, що за нами перемога. Втім, 23 березня, рашисти розстріляли невинного Сергія.
«Того дня (23 березня, — ред.) близько 10 години ранку у волонтерів з громадської організації „Патріот“ пропав звʼязок з Сергієм і його тестем. Але надія була: вони завжди, як ходили до людей, лишали телефони в машині, яку ховали за деревами, аби ворог не викрив їх. Проте, телефон Сергія задовго мовчав…», — каже жінка.
Мати у відчаї сподівалась, що син у полоні. Проте, через 12 днів, коли росіяни втекли з села Мотижин, тіло волонтера-розвідника Сергія Кубрушко знайшли. Він разом з Ольгою Сухенко, її чоловіком та сином були в одній ямі, яку окупанти частково засипали піском."
Берем, к примеру, "волонтера" Сергей Кубрушко. Допустим, что он в самом деле был убит российскими военнослужащими. За что?!-спросим бы журналюх, в чем мотив?!
Да ни за что. Людям помогали, вот и расплатилис-говорят нам последователи Геббельса.
"Время от времени волонтеров поочередно вытаскивали оттуда, пытали и допрашивали о позициях Вооруженных сил Украины. Мужчину по имени Андрей россияне приняли за пулеметчика, потому что у него были мозоли на пальцах из-за работы в лесу"
Дело в том, что оружие в самом деле оставляет отметки на руках, и они сводятся не только к мозолям. Но журналюха "Обозревателя" вовремя умолкла, поняв, что сказала лишнее, и мы переходим к следующему источнику...
..а там с порога говорят, что волонтер был разведчиком!
Но злобные русские расстреляли его,за то что оказывал помощь людям.
Ага.
Людям в форме ВСУ и СБУ...
"Тіло 35-річного волонтера Сергія Кубрушко знайшли в одній ямі з родиною старости села Мотижина — Ольгою Сухенко. Їх разом вбили за те, що не полишили селян сам на сам із бідами війни.«Добряк», — одним словом описує сина Світлана Кубрушко.
«Він готовий був віддати останнє, лиш би людям допомогти. Памʼятаю, як колись один з його знайомих зробив комплімент щодо футболки, то мій Сергій тієї ж митті зняв її з себе та сказав: «Тримай. Дарую. В мене ще є», — плачучи продовжує говорити мати."
Того страшного ранку, 24 лютого, Сергій відправив дружину та тещу з Боярки до Хмельниччини. А сам із тестем — Андрієм Шостаком пішов до місцевої тероборони.
«Тоді Марина (дружина Сергія, — ред.) плачучи благала його поїхати з ними. Ані йому, ані тестю не можна було там лишаться, адже кацапи страшно бомбили поблизу Боярки. Проте він настояв на тому, щоб залишитись та на цій війні допомагати», — згадує мати Сергія — Світлана.
Втім, стояти на блок-постах зі зброєю не зміг: занадто спокійна робота.
Спочатку вони волонтерили, а пізніше Сергій під виглядом добровольця пішов до так званої «розвідки», аби здавати позиції ворога хлопцям із ЗСУ. Власне, завдяки роботі Сергія Кубрушко наші захисники знали деякі позиції росармії в Мотижині."
и потом по этим позициям-не разбирая, где техника россиян, а где дома с мирными жителями, и лупили бандеровские артиллеристы...
И признание, кто находился в той "братской могиле"
"Связь" ГУР и/или СБУ.
"дехто із мешканців Мотижина здав Сергія, Андрія Шостака та старосту села Ольгу Сухенко.
22 березня мати Світлана востаннє говорила з сином. Він як завжди був оптимістичним, бо знав, що ворогу залишилось недовго. Бо вірив, що за нами перемога. Втім, 23 березня, рашисти розстріляли невинного Сергія.
«Того дня (23 березня, — ред.) близько 10 години ранку у волонтерів з громадської організації „Патріот“ пропав звʼязок з Сергієм і його тестем. Але надія була: вони завжди, як ходили до людей, лишали телефони в машині, яку ховали за деревами, аби ворог не викрив їх. Проте, телефон Сергія задовго мовчав…», — каже жінка.
Мати у відчаї сподівалась, що син у полоні. Проте, через 12 днів, коли росіяни втекли з села Мотижин, тіло волонтера-розвідника Сергія Кубрушко знайшли. Він разом з Ольгою Сухенко, її чоловіком та сином були в одній ямі, яку окупанти частково засипали піском."