Ликвидированы 2 комбата-карателя.

За прошедшие сутки пришла новость о ликвидации сразу 2х командиров батальонов украинского вермахта. Учитывая, что бандеровские полковники,в отличии от российских генералов, предпочитают отсиживаться в тылу,и не водят свои батальоны в атаку, подобная практически одномоментная гибель командиров основной единицы на тактическом уровне,причем из разных бригад,говорит о довольно серьезных потерях ВСУ.
Про первого комбата-карателя, п/пол-ка Сергея Дердуги (18 отд. БТН 35 ОБрМП), известно очень мало. Даже несмотря на то,что у него есть страничка в Википедии, где отмечалась его "верность 2014г".
"...родился в городе Ямполь Винницкой области. Проходил военную службу с 2001 года, стал комбатом в 2019 году. Он принимал участие в боях в зоне ООС на Донбассе". "Родился-сдох"
Я уже ранее отмечал, что бандеровцы с пренебрежением относятся к своим "захисныкам". Исполняют ритуал с вставанием на колени, переименовывают еще одну улицу, и то ради того,чтобы избавиться от ненавистного фашистам "советского" прошлого,и на этом все. Прокляты и забыты.
Про второго комбата-карателя Гребенника-"Чибиса" известно больше,т.к. он идейный наци. Почему и запомнился "побратыма". Некоторые интересные мысли прочесть можно из его "спогадив".

До войны каратель быть пограничником, а затем таможенником. Что уже дает некоторые мазки к характеру.
"Я прикордонник. У 1999 році випустився з академії. Служив на молдавському кордоні, у Чорнобилі та у Мукачевому… Згодом звільнився з прикордонних військ, почав працювати на митниці. І якби мені хтось тоді сказав, що я повернуся на службу, – не повірив би.
Але у 2014 я повернувся. І з жовтня того року я на війні практично безвилазно.
Спочатку я був командиром роти вогневої підтримки у 24 бригаді. Дислокувалися ми тоді на Луганщині, я був між 29 та 31 блокпостами. 20 січня 2015 там почався танковий прорив, і 31 блокпост ми втратили – ми тоді відходили з боєм, був один загиблий…
Незабаром весь наш батальйон перевели у 54 бригаду. Вже звідти я звільнився і пів року тоді посидів вдома. Ну, як вдома… Насправді за місяць після демобілізації я вже був на позиціях як волонтер.
У 2016 році я офіційно повернувся в армію та став командиром взводу у 130 розвідувальному батальйоні. Притягнув туди своїх пацанів, 22 бійців. Стояли ми тоді на Світлодарській дузі разом із 54 бригадою.
Я дослужився від командира взводу до командира батальйону. У мене там було дві ротації на Світлодарській дузі, одна ротація в Авдіївці, де ми тоді разом з 72 бригадою брали "Алмаз" ... Потім – Гладосове, Зайцеве. І коли я вже комбатом став - Мар’їнка. До речі, Мар’їнку ми звільнили повністю. Але остання ротація у мене важка була: 5 загиблих та 27 поранених у батальйоні"

Радовался,что "переформатировал" сознание 18 летних парней, сделав для них немыслимым мирную жизнь
"Не бракує у мене пацанів, які прийшли на війну у 18 років. Прийшли у батальйон буквально зі школи. Тоді вони були ще зовсім дітьми, а зараз, дивлюся – це вже дорослі дядьки, які пройшли зі мною пекло війни.
Деякі вже позвільнялися. Буває, дзвонять мені: "Командире, у мене тут проблеми…" А я відповідаю: "Все, давай, повертайся в армію".
Два-три місяці – і більше вони просто не витримують на гражданці. Молодим бійцям набагато важче, мені за них страшніше, ніж за інших. Адже вони зі шкільної скам’ї, з дому, одразу потрапили у суворі воєнні будні. А потім роками вбивали. Де вони тепер знайдуть себе у цивільному житті? Що робитимуть, коли війна закінчиться?..
Як вона закінчиться, питаєте? Ми підемо уперед (сміється). Найцікавіше зараз тільки починається"
Наверное, не один уже "воспитанник" "Чибиса" валяется одним или несколькими кусками обгорелого мяса по лесопосадкам. Для них все "интересное" уже закончилось.

Был принципиальным противником мира.
"будь-яка війна рано чи пізно закінчується. Звичайно, мені не хочеться, щоб ми здавали позиції. Важко. Якщо зараз скажуть виводити війська з Мар’їнки – то я з якою метою цю Мар’їнку звільняв? За що віддали життя загиблі хлопці? Чимало бойових комбатів так думають"
"...Поки я був капітаном, мене бійці називали "Капітан Війна", а коли я став підполковником - стали називати "Комбат Міномет". Тому що, якщо десь працював снайпер – я одразу туди відкривав мінометний вогонь. Крили ми конкретно, мін не жаліли. Коли у нас був двохсотий у Мар’їнці, а наступного дня ще один – ми одразу рознесли терикон "Крокодил"

Открыто хвастался, что при случае занимаются его подчиненные мародерством:
"Парус, мій комбат, мене відправляв у місця, куди інших не заслав би. Він просто знав, що я з тієї позиції прийду відпочилим, та ще й з магнітиками на холодильник. Або і з холодильником – якщо його доведеться забрати, тому що магнітики не віддираються"

И тем ценнее признание,что "захисныков" ненавидят большинство:
"Чи є у Мар’їнці проукраїнські цивільні? Так… Але їх меншість. А 70% - це коли ніби людина тобі усміхається, але у цієї ж людини батько, син або чоловік воює з того боку"