Фашист жованный,дохлый.
Был такой в Киеве фашист-Андрей Жованик, 1975 г.р. "Ветеран" разного рода "свидомых" тусовок,партий, объединений. Думал стать депутатом от Правого Сектора-не выбрали, пошел на войну,где и сдох 2 августа. Вот и вся биография.
На своем ютуб канале любил выкладывать видео мертвых русских солдат. А теперь его тушка лежит и кормит червей.
Андрій – легенда націоналістичного руху. З 1989 р. він був членом Спілки Націоналістичної Української Молоді (СНУМ), найрадикальнішої української організації. Потім став членом Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) та Історичного клубу «Холодний Яр». Творив у Києві і ВО «Свобода» (тоді СНПУ), був, настільки пригадую, першим головою її Київської міської організації.
Воював на Донбасі з літа 2014 р. (з перервами). Учасник боїв на Савур-могилі (у складі «Правого Сектора»). Вже у 2014 р. на його рахунку було 8 вбитих москалів.
Андрій – надзвичайно хоробра людина, на таких кажуть, «безбашенний». Він міг іти в атаку на ворога зі снайперською гвинтівкою по мінному полю. Це був той бій, в якому загинув Василь Сліпак, його товариш…
З кінця 1980-х Андрій Жованик брав участь у десятках, а правильніше сказати, у сотнях ближніх боїв з московським ворогом. Під час Майдану, коли на Київ котили пасажирські поїзди, набиті тітушками, Андрій з горсткою своїх друзів-снумівців вийшов на станцію «Київ-Волинський», де ці поїзди призупинилися, чекаючи наказу, вийшли з ланцюгами та іншими знаряддями бою, і закликали тітушок вийти помірятися силами. Били ланцюгами їм вікна, провокували, але ті злякалися і на бій з козаками не вийшли…
За фахом Андрій – інженер, багато років працював виконробом, часто міняв роботу, бо прямо у вічі «ваті» говорив, що вона «вата». І додавав коротко, як з «ватою» треба поводитися…
А ще Андрій – батько трьох дітей, старший Василь став кобзарем, зараз служить у ЗСУ, молодшому Богданові 16 чи 17.
В останній нашій розмові днів п’ять тому Андрій сказав: «Маленька совєтська армія (це він так назвав українську. – Р.К.) ніколи не переможе велику совєтську армію. Але у нас зараз є шанс створити українську армію за західним зразком. І вона переможе Росію». Він розраховував на нові зразки зброї від західних країн, але під Соледаром цієї зброї було так мало…
На своем ютуб канале любил выкладывать видео мертвых русских солдат. А теперь его тушка лежит и кормит червей.
Воював на Донбасі з літа 2014 р. (з перервами). Учасник боїв на Савур-могилі (у складі «Правого Сектора»). Вже у 2014 р. на його рахунку було 8 вбитих москалів.
Андрій – надзвичайно хоробра людина, на таких кажуть, «безбашенний». Він міг іти в атаку на ворога зі снайперською гвинтівкою по мінному полю. Це був той бій, в якому загинув Василь Сліпак, його товариш…
З кінця 1980-х Андрій Жованик брав участь у десятках, а правильніше сказати, у сотнях ближніх боїв з московським ворогом. Під час Майдану, коли на Київ котили пасажирські поїзди, набиті тітушками, Андрій з горсткою своїх друзів-снумівців вийшов на станцію «Київ-Волинський», де ці поїзди призупинилися, чекаючи наказу, вийшли з ланцюгами та іншими знаряддями бою, і закликали тітушок вийти помірятися силами. Били ланцюгами їм вікна, провокували, але ті злякалися і на бій з козаками не вийшли…
За фахом Андрій – інженер, багато років працював виконробом, часто міняв роботу, бо прямо у вічі «ваті» говорив, що вона «вата». І додавав коротко, як з «ватою» треба поводитися…
А ще Андрій – батько трьох дітей, старший Василь став кобзарем, зараз служить у ЗСУ, молодшому Богданові 16 чи 17.
В останній нашій розмові днів п’ять тому Андрій сказав: «Маленька совєтська армія (це він так назвав українську. – Р.К.) ніколи не переможе велику совєтську армію. Але у нас зараз є шанс створити українську армію за західним зразком. І вона переможе Росію». Він розраховував на нові зразки зброї від західних країн, але під Соледаром цієї зброї було так мало…