Пример бойченко, т.н. "мэра мариуполя УГИЛ" является типичным для "элиты" бандеровской хунты. Бросить свой город в самом начале войны, да что город-мать и бабушку! И это в зиму, когда уже 28 февраля в городе пропало электричество,отопление и водопровод. И все это время не закрывать свою пасть, говорить, что "я душой с горожанами, потому что там мои заместители". И купить статью в СМРАД "главкоме", где за 666 гривен рассказывает о себе, любимом,и о нечеловеческим страданиях,которые он пережил. Прочитаем этот пасквиль вместе: Творческие планы "недомэра" "Окремо на базі зруйнованої «Азовсталі» маємо намір звести Музей героїв та мучеників Маріуполя. Щоби весь світ побачив, яке лихо принесла на нашу землю російська орда. " Очень много оральных ласк в адрес "пана Ахметова" (злые языки до войны утверждали, что "мэр" и есть марионеткой олигарха) "До речі, до війни Ахметов зробив інвестицію на суму $1 млрд у Маріупольський металургійний комбінат. " " якщо пан Ахметов погодиться профінансувати будівництво лікарні, то це приблизно коштуватиме $2 млн. Це великий інженерний проєкт. " Признание,что зеленскому было наплевать на мирных жителей, тот думал исключительно о любимых СС-овцев "Азова": "Якби на центральному рівні не віддали команди доставляти до блокадного Маріуполя продукти та зброю, наші захисники так довго не тримали би оборону. Операцією керував безпосередньо президент Зеленський. Мене долучили до організації першої військові місії. Думаю, що сьогодні можна розкрити певні деталі. Коли до Маріуполя пішла перша ескадрилья із трьох гелікоптерів, її повністю знищили росіяни. Це відбулося наприкінці березня. Гелікоптери мали доставити продукти харчування та бойовий комплект загальною вагою понад три тонни." Оправдание своей трусости не блещет оригинальностью-так же и сам зеленский оправдывал бегство из Киева. "Співробітники спецслужб повідомили, що готується моє викрадення, диверсійно-розвідувальними групами, всього 45 бойовиків. Я ж мешкав у звичайній двокімнатній квартирі у Маріуполі. Тому вирішив у ніч на 26 лютого виїхати з міста. І коли вранці 27-го хотів повернутися, побачив танкові бої на під’їзді до Маріуполя. Тобто мене не пустили до міста. Це російська пропаганда говорить, що я втік. Насправді у місті продовжував працювати мій перший заступник Михайло Когут. З початку березня ми з ним були у контакті через спецзв’язок, оскільки мобільний і стаціонарний зв’язок уже не працював." И завершает свое поганое "недоинтервью" недо-мэр на оптимистической, как ему кажется,ноте: "Між іншим, бабуся більше не ходитиме до Московської церкви. Виїхавши з окупації, вона пішла у храм Православної церкви України, висповідалася і отримала причастя."